top of page
Поради-соціального-педагога.png

ШАНОВНІ ВЧИТЕЛІ!

  Поставтесь до педагогічної праці, як до головного змісту Вашого життя. Створіть у собі вчителя!
  Будьте ерудованими, відмінно знайте свій предмет, цікаво та доступно викладайте навчальний матеріал.
  Умійте поважати кожного учня і бачити в ньому особистість.
  Умійте керувати власними емоціями та розвивати позитивні почуття до дітей.
  Навчіться любити дітей. Люблячи їх, не заробляйте дешевого авторитету всепрощенням, невимогливістю – це розбещує дітей.
  Будьте справедливими, розумійте своїх учнів.
  Будьте вимогливими до себе, самокритичними, не порушуйте педагогічну етику.
  Умійте терпляче виправляти його помилки – думки, дії вчинки; навчіться переконувати.
  Будьте ввічливими, доброзичливими, життєрадісними, людяними.
  Хай завжди учні бачать у вас старшого друга, порадника, людину, яка підтримає, зрозуміє, дасть пораду.
  Ніколи не принижуйте людської гідності дитини, будьте непримиренними до подібних дій Ваших колег.
  Станьте вимогливими та будьте витриманими у стосунках з учнями.

FB_IMG_1618307084293.jpg
bb47854b8d185d37fc6bc389967e84d0.jpg

Поради соціального педагога

вчителям початкових класів

Забезпечувати всебічний розвиток особистості молодшого школяра.

У засвоєнні предметних знань, умінь і навичок спиратись на сформовані в дітей до школи пізнавальні вміння, розвинені психічні процеси.

Процес навчання будувати на осмисленні та усвідомленні знань, на оптимальному поєднанні репродуктивного та творчого підходів до формування предметних умінь.

Спиратись тільки на досягнутий рівень розвитку дітей; не вважати неповноцінним той рівень досягнень деяких дітей, який не відповідає віковим стандартам.

Поступово урізноманітнювати й ускладнювати форми, методи та прийоми роботи з учнями, структуру уроків.

Систематично формувати, закріплювати та розвивати в учнів уміння та навички виконувати домашні завдання, навички самостійної навчальної праці.

Розвивати мислення, пам'ять, увагу.

Проводити навчально-виховну роботу на доступному для учнів, але достатньо високому рівні труднощів для оптимального використання та розвитку їхніх сил і можливостей.

Розвивати творчі здібності учнів.

Оптимально розвивати, розширювати й ускладнювати вимоги до учнів.

Психологічно готувати учнів до переходу на предметну систему навчання, підтримувати тісний зв'язок з учителями старших класів.

Поради соціального педагога

щодо встановлення довіри між проблемним підлітком і

класним керівником

1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан ( проблема) тимчасові і швидко пройдуть Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.

4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком .Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь!

5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

7. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.

Рекомендації педагогам щодо спілкування з дітьми

схильними до правопорушень

1. Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками.

2. Терпляче і наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки.

3. Намагайтесь переконувати і відкривати “важким” підліткам гідні та цікаві життєві перспективи.

4. Постійним повчанням не закріплюйте у підлітків, схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх учинків.

5. Не перешкоджайте їхній участі у звичайних молодіжних об’єднаннях.

6. Уникайте надто наполегливо і безцеремонно втягувати таких підлітків в суспільні справи колективу учнів.

7. Сприяйте організації педагогами та батьками спільних масових заходів, що з’єднують підлітків з різною поведінкою, світосприйняттям, успішністю.

8. Втягуйте “важких” підлітків в суспільно корисні трудові справи, використовуючи притаманну їм завзятість в досягненні поставленої мети, прагнення до першості, частково усвідомлене почуття їхньої соціальної неповноцінності.

9. По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті, змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення.

10. Виховуйте у таких підлітків вміння не тільки підкорятися, а й командувати, не принижуючи та не уражуючи інтереси однолітків.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ КЛАСНИХ КЕРІВНИКІВ  ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ

СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

Не нехтуйте суїцидальні висловлювання — краще перестрахуватися, ніж недооцінити ризик суїциду. Спілкування з потенційним суїцидентом слід побудувати за таким приблизним планом: 

1. Висловіть свою зацікавленість особистістю і долею співрозмовника, а якщо це доречно, то й любов до нього.

2. Ставте запитання прямо, щиро і спокійно, використовуйте техніку активного слухання.

3. З'ясуйте, наскільки сформований образ по¬дальших суїцидальних дій чіткий:

• чи є суїцидальний план; • чи намічений час і місце виконання;

• чи були суїцидальні думки та спроби в минулому;

• як суїцидент сам оцінює ймовірність свого суїциду. Пам'ятайте: що докладніший план, то більша ймовірність його реалізації,

4. Спробуйте з'ясувати причини та умови формування суїцидальних намірів. Не примушуйте співрозмовника говорити про них, якщо роз¬повідь для нього занадто важка.

5. Спонукайте виразити свої почуття у зв'язку з проблемною сферою.

6. Запитайте, чи доводилося йому розповідати комусь про те, що він говорить зараз. Це запитання допоможе підштовхнути співрозмовника до думки, що, можливо, головна його проблема — у соціальній (само-) ізоляції.

7. Обов’язково зверніться до соціально-психологічної служби закладу освіти.

Чого робити не слід:

• не відповідайте на заяви про суїцидальні наміри (хоч як би безглуздо, на вашу думку, вони звучали) репліками: «Чути не хочу про такі дур¬ниці!», «Чи варто говорити про речі, яких усе одно не зробиш?»; такі відповіді тільки змусять вашого співрозмовника пошкодувати про те, що він скористався кризовою лінією;

• не показуйте, що ви шоковані заявами суїцидента, навіть якщо справді переживаєте емоційне зворушення;

• не вступайте в дискусію про припустимість самогубства; повідомте лише, що не хочете, аби співрозмовник ішов із життя.

stop_buling.png

Рекомендації педагогам: як запобігти булінгу?

 У освітньому закладі вирішальна роль у боротьбі з булінгом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

   Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.

   Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.

   Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

   Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

   Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

   Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити соціально-психологічну службу закладу освіти.

img-6.png
зниження стресу (3).png

Коротка пам’ятка для вчителів,

які працюють із дітьми під час війни

  1. Турбуємось про себе і намагаємось не починати роботу без ресурсу. Якщо нам не вистачить сил витримати погляд дитини, наповнений болем, її запитання, реакцію – це посилить її стан занепокоєння та безпорадності.

  2. Наше завдання – створити безпечний простір, у якому б дитина відчула близькість – “я з тобою”. Ідеться про простір із чітко структурованими правилами та межами контакту.

  3. Якщо ви не маєте досвіду роботи з емоційним реагуванням на почуття та емоції, починати роботу можна буде лише у співпраці з психологом.  Цю роботу можна буде проводити лише після фази стабілізації – зміцнення та відчуття безпеки.

  4. Не можна використовувати в іграх чи під час занять метафори, образи літаків тощо. Це може травмувати дітей, які були під обстрілами. У роботі спираємося на метафори та образи дому, землі, веселки, води.

  5. Навіть образ неба зараз не даватиме дітям стійкості – для багатьох це джерело небезпеки. Будь ласка, зважайте на це, плануючи свої зустрічі з учнями.

  6. Якщо в роботі плануєте створювати щось із частин, наприклад кубиків, пам’ятайте: якщо деталі руйнуватимуться, це може нагадувати дітям зруйнований будинок. Діти самі можуть обрати таку гру – тоді для них це буде помічне. До того ж будьте уважні до звуків, що використовуються в супроводі.

  7. Не пропонуйте дітям жодних образів воєнної техніки. Приймається лише той варіант, коли вони самі хочуть намалювати, виліпити чи обговорити це. Натомість працюйте над образами сили та стійкості й частіше просіть дитину намалювати, зобразити те, що є її силою.

  8. Пам’ятайте, що ми проводимо зустрічі для того, щоби дати дітям стабільність у теперішній реальності, відволікати їх і розважати цікавими фактами, захопливими розповідями. Війну, танки, вибухи вони бачать у новинах. Вони чують про це від батьків, рідних і близьких.

  9. Уявіть, що ви працюєте з дитиною з Харкова, яка сидить у бомбосховищі. Усі розмови про війну для неї зараз – додаткове травмування. Будь ласка, зважайте на це.

  10. Для дитини, яка пережила втрату, втратила близьких або будинок, абсолютно неприпустимі слова на кшталт “час лікує”, “у всьому є й хороший бік”, “подивися, який тут є хороший варіант для тебе”. Ці слова некоректні та неетичні.

  11. Дітям важливо почути: “Те, що ти пережив – жахлива трагедія, це жахливо й так шкода, що тобі довелося через це пройти. Я захоплююсь твоїми мужністю та силою. Попри таке горе, ти справляєшся, як справжній герой. Я дуже хочу тебе обійняти та захистити”.

  12. Якщо дитина починає говорити, що б вона не говорила, ми її слухаємо й не перебиваємо! Киваємо, підтримуємо й наприкінці робимо акцент на тому, що навіть слухати – це дуже важко. Далі можна сказати: “Але я бачу, який ти сильний і як ти справляєшся”. Проте не давайте порад, поки вас не попросили про це.

bottom of page